Антон МІЛЬЧЕВИЧ: Повернувшись з Донбасу, зразу взявся за відновлення вівчарства
altАнтон Мільчевич – закарпатець. Але впродовж багатьох останніх років проживає у селі Милошовичі. Ця місцевість чимось подібна до тієї, де народився, зростав: пагорби чергуються з невеликими лісами, чагарниками. З дитинства з рідними займався розведенням овець. Не полишив цієї справи, коли перебрався й у наші краї. Навпаки – ще ретельніше почав вивчати утримання цих тварин. Утворив фермерське господарство «Радвань Нова». Понад рік перебував у зоні АТО, захищаючи Україну від нападу російських загарбників. Повернувшись додому, не сидів, не відпочивав, зразу взявся за відновлення стада. 
- У нас чудова природа, - каже пан Антон, - мальовничі краєвиди, багато грибних, ягідних місць, а ще кручі, урвища, поруч Святопреображенський монастир сестер Василіанок у Берегах, цілюще джерело у Раковці. Все це можна раціонально використати, залучивши туристів. Дороги у нас вже непогані. Треба розвивати соціально-побутову інфраструктуру, а це і додаткові робочі місця. Одним словом – задуми великі. І треба працювати, не чекаючи гарної погоди. 
- Торкнемося вашого основного заняття – розведення овець...
- Сьогодні вівчарством мало хто займається, - особливо на Львівщині. Зменшилося поголів’я і на Закарпатті. Це боляче. Адже це неперебірливі тварини. Для старту їх утримання не потрібно великих коштів. А в кризових ситуаціях вони неабияк допомагають виживати сім’ям: адже при мінімальних затратах можна смакувати молоком, сиром. А ще шерсть, шкіра, з яких можна після обробки шити для себе одяг. Невибагливі тварини у виборі пасовищ. Шукають собі траву на пагорбах, у чагарниках. Корови у такі місця навіть не зайдуть. 
- Сьогодні є попит на баранину, молоко... 
- Безперечно. Ми знаходимося поблизу Львова, де багато ресторанів. І господарі відпочинкових комплексів із задоволенням купують незаморожену свіжу баранину. У Європі вже давно цього дотримуються. Таке м’ясо смачне і калорійне. До того ж розвиваємо напрямок молочного вівчарства. Жирність молока набагато більша, ніж у корів. Виготовляємо і овечий сир, який надзвичайно корисний. Він має сильну бактерицидну дію. Споконвіку у непростих умовах у горах виробляли сир. І ніколи ним не отруювались, оскільки перші півтори години овече молоко має потужну захисну дію, вбиває всі бактерії. Тож коли сир зроблений, у ньому немає шкідливих бактерій. Коли вівцю вкусив кліщ, через молоко отрута людині не передається, оскільки у неї сильний імунітет, вбиває всі мікроби, які шкідливі для організму. Це навдзвичайно важливий момент. 
- Де взяти спеціалістів, які розуміються на вівчарстві?
- Пустомитівщина не пов’язана з вівчарством. І для багатьох це нова галузь тваринництва. Та святі, як кажуть, горшки не ліплять. Хто хоче і має бажання – легко пройде шлях від адаптації – до опанування професії догляду за вівцями. Нині це взагалі просто зробити, оскільки зайшовши в Інтернет, можна до дрібниць опанувати ази майстерності, йдемо до того, що в сільському господарстві будуть два варіанти розвитку, сімейний тип або агрохолдинги. У наших краях найкращий і найперспективніший – перший варіант. Він швидко самоокуповується. Зимою сім’я доглядатиме овець вдома, а з весни до пізньої осені їх передаватиме в кооператив «Горбогори», де їх випасатимуть. У цей період самички ще будуть покриті хорошими плідниками, ще отримають додатковий дохід у вигляді сиру. І запевняю, газди ніколи не будуть в мінусі. Вівчарі за роботу, тобто випас, беруть частину сиру, який виготовлено з молока їхніх овець. 
- Кінцевий продукт – сир, важкоємна операція? 
- Легко нічого не дається. Овець треба доїти. А в день це робиться три рази. Пропустити молоко через фільтри. Є батьківський і механічний способи випуску сирів. Перший трудноскладний, хоча виріб смачний. Та все менше ним користуються. Хіба в горах. Перевагу надається механізмам. Маю домовленість з приватною сироварнею, яка на території «Горбогорів» зведе невеличкий завод з технологічною лінією. 
- Коли вже можна буде поласувати вашими смаколиками?
- Ще трохи терпіння. Вже незабаром розпочнеться інтенсивний забій тварин на м’ясо. Надійде у продаж і сирна продукція. Хоча, відверто, для своєї сім’ї, рідних, знайомих постійно маємо свіжий сир, який робимо за дідівськими рецептами. Зараз ще намагаємось збільшити кількість тварин молочної продукції. 
- Як зрозумів, за вівчарством майбутнє? 
- Звичайно. Треба лише мати терпіння, любити цих тварин. Як вже відзначав, у нас чудовий рельєф, маю на увазі місцевість на території Семенівської, Раковецької, Поршнянської сільських рад, де всі умови для утримання овець. Програма «Горбогори» лише сприятиме прискоренню розвитку цієї галузі. А взагалі, якщо заглянути в історію, вівчарству вже понад три тисячі років. Тобто, люди вже давно переконалися в корисності вирощування овець: адже шерсть, шкіра, молоко, сир – від яких тварин одночасно отримаєш стільки різностороннього продукту?
- Пане Антоне, вже майже два роки, як повернулися із зони АТО. Вам не сняться бойові дії? 
- Вже звик до мирного життя. Як кажуть – адаптувався. Зайнявся улюбленою справою – розведенням овець. Тепер ще проект «Горбогори», активним учасником якого є. Поруч дружина, діти. Звичайно, період війни на Донбасі, найскладніший у житті. Вибухи мін, снарядів, гарматні постріли, автоматні черги – це незабутнє. Наші вояки проявляють героїзм. Лише сумно за загиблими. Зараз зустрічаюся з багатьма атовцями чи спілкуємось телефоном. Деяких побратимів беремо навіть учасниками проекту «Горбогори». І не лише з Львівщини, а й з інших областей. Деяким воїнам себе важко знайти у мирному житті, тому ця програма у деякій мірі має їх підштовхнути до роботи, буде тим уроком, який принесе їм задоволення. Вони відчулися газдами, утримуючи навіть три-п’ять овець, які доглядатимуться в загальній групі, маючи на вухах причіплені номерки з позначками відповідних господарів, у будь-який час можна буде приїхати, подивитись, помилуватись чи навіть погладити своїх тваринок. Основне не лінуватись.
- Війна вже триває понад три роки... 
- Бачите її завершення? 
- Розумію ваше запитання. Як кажуть – є початок і кінець. Але щоб для України вона була переможною, ми спільно повинні робити все можливе, щоб країна стала сильнішою, багатшою. Щоб ворог бачив значні позитивні зміни, що у нас набагато краще, ніж у них. Перші кроки вже є. Ще, щоб втихомирилась Росія. Вгальмувала свої загарбницькі амбіції. І ще головне, ми навчилися воювати, давати відсіч, показуємо свою згуртованість, відвагу, боєздатність.
 
Роман Скочиляс